ПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕСЕДЖ

 «Лабіринти дитячих проблем»

 

Автор: Масловська С.М.,  завідувач РПМПК

 

 

Дитяча агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

 

 

Тривожність дитини

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина – та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей  дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

 

 

 

 

Діти, які схильні говорити неправду

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва.

«Чому вона бреше, - дивуються батьки – адже ми її навіть не караємо!». Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «Що їй заважає зізнатися? Це може бути страх упасти у власних очах («Я – хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що я вже зробила») тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, ому запитати в неї «Чому ти збрехала?» - не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

 

 

Неслухняна дитина

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків («Поступаються – отже, люблять»), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу («Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе»). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

 

Гіперактивна дитина – це не просто постійний галас і метушня в домі, це і постійний страх за її життя  і здоров’я.

Причиною такої нестримності, як правило є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10-14-річному віці, коли дитина буде здатна себе контролювати. Проте, якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини – не нав’язувати  їй негативне ставлення до себе та світу.

Жадібність дитини

Причина жадібності  молодших школярів та навіть підлітків бере свій початок  у  «кризі трьох років», коли відбувається самоусвідомлення: дитина починає відокремлюватися від навколишнього світу разом зі своїми особистими речами. Тому для неї «моя чашка», «мій стілець», «мій ведмедик» - це частина її «я», яке вона прагне захистити й утримати.

Якщо період самоусвідомлення пройшов не благополучно, більш дорослі діти продовжують виявляти жадібність як незрілу форму відстоювання своїх меж або як негативне ставлення до необхідності чимось із кимось ділитися.

 

 

 

Знервована дитина

Надмірна вразливість, плаксивість чи спалахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проблеми травлення, частий головний біль – усе це ознаки нервового виснаження дитини.

Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою – переживання своєї неспроможності бути такою як «треба».